Мария Бурмака

За мить закiнчиться сон,Застигне Вiз у Свiчадi,Я збережу вогоньЄдиного слова зарадиЯ збережу вогоньЄдиного слова зарадиА пам’ять бiжить вiд нас,А пам’ять не знає зрадиI зупиняється часЄдиного слова зарадиI зупиняється часЄдиного слова зарадиМогло все iнакше бути,Якби то ранiше знати.

Ти любиш цю землю зiгрiтуI сонце, що тихо встає.Обличчя пiвденного вiтруТак схоже менi на твоє.В якому, не знаю, столiттiБув завжди, був скрiзь i нiде,Пiвденного вiтру обличчяКрiзь нiч я побачу i день. Не знаю, зустрiнемось де ми,Чи в парках […] згорим,Назустрiч лиш вiтер пiвденний,Блукає вiн шляхом моїм.

Ще в полон не брали тодi.Прилiпили його до стовпа…На землi, вiд кровi рудiй,кривава ропа… А вiн був молодий такий,цiлував, мабуть, гаряче…Довго-довго йому крукивипивали свiтло з очей… А тепер там зiйшов полин,телеграфнi стовпи.Загубився селянський син,вiдробив, вiдробив…

У лiску, лiскутай на морiжкуРай-Рождество. Там Ганнусяволики пасе.Рай-Рождество. Прийшло до неїтри пахоляди.Рай-Рождество. Одному конята й завернула.Рай-Рождество. Другому дариназад вернула.Рай-Рождество. Найхорошiшомуперстеник дала.Рай-Рождество. Перстеник далата й поцiлувала.Рай-Рождество (3)

Пробудiться, орли сизi,козаки лихiї,розбудiть навкруги себестеповi стихiї!Розбудiть навкруги себестеповi стихiї! Пробудiться, орли сизi,славнi козаченьки,завернiть колишню славуУкраїни-неньки!Завернiть колишню славуУкраїни-неньки! Бо нiзащо пiдкарналинашу славу круки,залишивши нам на споминмуки, муки, муки!

Луговая зозуленькарано, рано,луговая зозуленькатай ранесенько Усi луги облiталарано, рано,усi луги облiталатай ранесенько, А в одному не буваларано, рано,а в одному не бувалатай ранесенько. А в тiм саду ночувати будурано, рано,а в тiм саду ночувати будутай ранесенько. Луговая зозуленькарано, рано,луговая зозуленькатай ранесенько.

Тихо цокає годинник,мiж минулим i майбутнiм на межiНа шляху моїм порожнiмВипадковi подорожнi двi душi Хай дитинство вже далеко,Повертаються лелеки, як колись,Зорi з мiстом розминулись,А вночi перегукнулись, i зiйшлись… На пiвкроку ближчає зима, вже не вiдпускає,На пiвсловi вiднаходжу смак, що його знаю…

В ярмах туги звiку ставлена,слiзьми-кров’ю препрославлена,буйним полум’ям розкована,здрастуй, воле уготована! Ночi саваном повитая,вся риданнями омитая,розруйнована, розвiяна,здрастуй, мрiє несподiвана! Линьте ж, хмари новогоднiї,линьте ж, хвилi великоднiї,в склеп до тих, що землю кинули,вас ждучи, в жаданнях згинули.

Накинь на плечi плащ,Надворi дощ iде,Прощаючись не плачНiколи i нiде.Замолено грiхи,Замовлено таксi,Розходяться шляхи,Прощайся, як усi. Болить — переболить,Пора iти — iди,Прощайся не на мить,Прощайся назавжди.Йдучи дверей не муч,Ступивши на порiг,Сховай подалi ключ,Щоб вiн знайтись не мiг

Не поспiшай, душа моя, черствiти,вiд болю та злоби не кам’янiй.Горить земля i витоптано квiти,та корiнцi залишилися в нiй. Не може бути, щоб усе до цурки,щось в глибинi зостанеться, либонь.Адже були татари вже i туркиi кров була, i сльози, i вогонь. Осяде пил над мертвою землею,замрiє сонце в курявi й диму.