|
|
|
Я iду по пустелi, грiхи везу для тебе, i немаю надii на краще життя
Тiльки хвиля у морi, зiрка у небi вiддiляють мене вiд цього забуття
Посеред океану серед тихої ночi я палаю мов свiчка холодним вогнем
Вже не бачу увi снi твої карi очи, але все тiкаю кудись день за днем
День за днем я по трохи божеволiю
День за днем здоровий глузд втрачаю
Що ж то буде коли погасять свiтло
Що ж то буде-то буде суцiльне божевiлля
Дах, дах, дах зриває божевiлля
|
|
|
Дотик гострого леза залишила i зникла, залишила бажання i чорнi думки
Ти з моїми почуттями розважатися звикла, як маленька дитина що грає в ляльки
Моє крихiтне серце не має спокою, а мiй розум неначе його i нема
Ти назавжди для мене лишилась п’янкою, то отрута-володарка бiла зима
Тiкаю подалi, подалi вiд тебе, я тiкаю вiд себе, повзу навмання
Розбиваю до кровi крила у небi, я назавжди для тебе гадке каченя
Дотик гострого леза залишила i зникла, залишила бажання i чорнi думки
Ти з моїми почуттями розважатися звикла, як маленька дитина що грає в ляльки
|
|
|