ТіК

Вона, рiзала пальци, як стрибала з вiкнаВона, в помаранчевих снах блукала самаА вiн заховавшись пiд снiгПомаранчами мерзли ми, жбурляти у слiд. Вони — нiби рiзнi човниПлили у своїх думкахЩоб потiм пiйтиПо пустих берегах. Та настала нiч, коли падали зорiI сльози котилися щирi, прозорiА на ранок